Змінити контекст — значить, проявити новий смисл. Виставка експонувалася у Верховній Раді України, в Сеймі Литовської Республіки і в Європарламенті, в Софії Київській, в Національному музеї Шевченка. Нині її можна побачити на поверсі kmbs (аудиторія «Іллінська»).
Ікони написані на дошках зі споду ящиків. Шпуги — ніби лицьова сторона коробу — скеровані до стіни. Те, що це опакування від набоїв, не видно. Не (хотіти) бачити — не значить, що цього не існує. Зброя стає задником ікони. Але вона все ще там, най і невидима наразі, вона нікуди не подінеться.
Символічна протидія війні: говорити мовою самого життя про смерть. Таке ми звемо розрадою зазвичай.
Війна на Сході відбувається не лише за територію, це війна за культурний спадок, за історичну пам'ять. Ікони Атлантової і Клименка орієнтовані на старовізантійський зразок. Візантія належить нам: зробити середземноморський спадок частиною самосвідості українця, такою теж є мета проєкту.
Останньої чергою «Ікони на ящиках з-під набої» — релігійний проєкт. Ті дошки на прохання художників зі Сходу до Києва привозили волонтери і бійці. Ікони ці — уже не просто витонченні твори мистецтва, то є гімн спільної праці на загальне благо, то є розділена відповідальність і довіра.
Подивитися виставку можна щоденно з 9.00 до 21.00 (за умови, що в аудиторії немає занять).