Георг Крістоф Ліхтенберг (1742—1799) народився у сім’ї пастора. З дитинства страждав на важку форму рахіту і на все життя залишався горбатим. Вивчав фізику, математику та астрономію в Геттінгенському університеті. З 1769 року — професор цього університету. З 1794-го — почесний член Петербурзької Академії наук. Автор знаків «плюс» і «минус» у фізиці електрики. Також він відкрив явище, яке в подальшому отримало назву «Ліхтенбергові фігури».

Цей талановитий експериментатор прийшов до ідеї створення повітряної кулі незалежно від братів Монгольф’є,не реалізувавши її лише через брак засобів. Керований пристрастю до знань, Ліхтенберг перетворив своє буття на безупинний пошук істини. «Не можна лягати спати, поки не скажеш собі, що за день ти чогось навчився», — цього правила мислитель неухильно дотримувався впродовж цілого життя. Серед творів, які принести йому світове визнання, можна назвати
«Про фізіогноміку» та «Афоризми».

«Афоризми» — це своєрідний щоденник, у якому Ліхтенберг протягом тридцяти років фіксував свої філософські роздуми та спостереження. Видати «Афоризми» не наважився, пояснивши це так: «Хоча ми вже не спалюємо відьм — але спалюємо кожний аркуш, в якому міститься правда.»

Творчість Ліхтенберга високо цінували Іммануїл Кант, Артур Шопенгауер, Лев Толстой. За словами Гете, «працями Ліхтенберга ми можемо користуватися як дивовижними чарівними паличками: там, де він жартує, приховується ціла проблема».

Сумнів у всьому

Нагадуючи нам про користь переосмислення, здавалося б, незмінних істин, Ліхтенберг пише: «Наші предки цілком обґрунтовано завели певний порядок — ми ж так само обґрунтовано скасовуємо його.»

Сумнів у всіх і всьому — таким було кредо мислителя. Він писав: «Засумнівайся у всьому принаймні один раз, і хай навіть аксіома «двічі по два — чотири» не буде з цього виключенням.»

Також він пропонував привчати свій розум до сумніву, а серце – до терпимості. Вважав, що загальним джерелом нашого нещастя є віра у те, що речі дійсно є тим, чим ми їх вважаємо. При цьому Ліхтенберг нагадував: сумнів має бути не більш, ніж пильністю, інакше може стати небезпечним.

 

Засумнівайся у всьому принаймні один раз, і хай навіть аксіома «двічі по два — чотири» не буде з цього виключенням

Засумнівайся у всьому принаймні один раз, і хай навіть аксіома «двічі по два — чотири» не буде з цього виключенням

На чому може ґрунтуватись «геніальність»

Характеризуючи смаки сучасників та небажання більшості заглиблюватись у сутність того, що нав’язує загальна думка, мислитель пише: «Не буду заперечувати — недовіра до сучасного смаку, можливо, досягла в мене ступеня, що заслуговує на осуд. Щодня дивитись, як деякі люди потрапляють у перелік «геніїв» з таким же правом, як мокриці, що їх визнали сороконіжками, — і не тому, що у них так багато ніжок, а тому, що більшість не хоче рахувати до чотирнадцяти, — все це призвело до того, що я більше нікому без перевірки не вірю.»

Баланс продуманості та рішучості

Звісно, виваженість рішення, особливо в критичній ситуації — це правило №1. Але якщо процес обмірковування затягується, ситуація може виглядати так: «Є люди, які не можуть прийняти жодного рішення, не відкладаючи до ранку. Це дуже добре, але вони ризикують, що колись їх винесуть з дому разом з ліжком.»

Велич і посередність

У чому полягає головна відмінність генія від маси посередностей? Ліхтенберг писав: «Посередність вважає сучасний стан речей єдино можливим і ставиться до всього пасивно. Їй не спадає на думку, що все — від форми меблів до найтонших гіпотез — вирішується у великій раді людства, членом якої вона є… Геній завжди ставить запитання: а може, це неправильно? Подякуємо ж таким людям за те, що вони час від часу струшують те, що прагне осісти.»

Генерування нового

Ліхтенберг закликає «побачити в кожній речі те, чого ще ніхто не бачив і над чим ще ніхто не думав. Адже повторюють думки й два рази, і в немає в цьому нічого поганого… Якщо ти думав самостійно, то твоє відкриття, напевно, буде завжди своєрідним.»

Не менш важливим є прагнення побачити багато в малому: «Схильність людей вважати незначні речі значущими породила чимало значущого.»

Навчання, плідне і неплідне

За словами мислителя, швидке накопичення знань за умов незначної самостійної участі не є дуже плодотворним. «Навчання може родити тільки листя, не даючи плодів, а слово «вчений» включає лише поняття про те, що люддину багато навчали, але це ще не означає, що вона чогось навчилася.»

 

Схильність людей вважати незначні речі значущими породила чимало значущого

Схильність людей вважати незначні речі значущими породила чимало значущого

Так само скептично Ліхтенберг оцінює читання, при якому не задіяне самостійне мислення: «Люди, які дуже багато читають, рідко роблять великі відкриття. Насправді чимало людей читають лише для того, щоб мати право не думати.»

Корисним є читання, при якому отримана інформація вкладається у власну систему знань: «Ми маємо прагнути пізнавати факти, а не думки, і, навпаки, знаходити місце цих фактів у системі наших думок… Потрібно більше бачити самому, а не повторювати чужі слова. Причина, чому люди так мало пам’ятають з того, що читають, полягає в тому, що вони занадто мало думають самі.»

Невиправдана складність мови

Цінуючи  простоту, ясність та стислість, Ліхтенберг привертав увагу до туманності та бідності думки, що так часто приховується за складними фразами: «Можна, не маючи глибокого розуму, писати так, що іншому знадобиться багато зусиль, щоб зрозуміти написане… Занадто мудрувати — це один із найганебніших видів глупоти.»

Небезпека надмірної самооцінки

Мислитель зауважує: «Застерігайся зайняти, завдяки випадковості, посаду, яка тобі не по плечу, щоб не виглядати тим, ким ти насправді не є. Немає нічого більш небезпечного та руйнівного для внутрішнього спокою… бо це, зазвичай, закінчується повною втратою довіри до тебе.»

Про оцінку людей

Ось деякі вислови філософа, які розкривають його погляди на оцінку людей:

– Не створюй для себе надмірно мудрого уявлення про людину — суди про неї просто; не вважай ані занадто хорошою, ані занадто поганою.

– Про те, якою мусить бути людина, ніхто не знає нічого достовірного. Те ж, якою вона є, можна побачити на прикладі кожного.

– За відсутності інших засобів характер людини не можна зрозуміти краще, ніж завдяки жарту, на який вона ображається.

– Розум людини можна визначити за ретельністю, з якою вона розраховує майбутнє чи завершення справи.

– Найчастіше мене ганьбили за зроблені помилки ті люди, в яких не було ані сил, ані гостроти розуму для того, щоб їх вчинити.

– Вишукувати дрібні недоліки — здавна є властивістю умів, які мало або взагалі не піднялися над посередністю. Піднесені уми мовчать або ж заперечують проти цілого, а величні уми творять самі, нікого не осуджуючи.

 

Ніщо так не сприяє душевному спокою, як повна відсутність власної думки

Ніщо так не сприяє душевному спокою, як повна відсутність власної думки

Дієвість спілкування

Як найкраще донести інформацію до адресата? Ліхтенберг був прибічником підходу, що намагається впливати не на розум, а на емоції: «Враження від десяти висловлювань, що діють на розум, легше згладити, ніж враження від одного, що подіяло на серце.»

Також мислитель надає велике значення іронії: «що здається дрібним у серйозній формі, може бути глибоким у дотепній. Якщо твоя думка не є чимось оригінальним, то принаймні вислови її оригінально.»

Ще деякі цитати Георга Ліхтенберга:

– Більшість людей живуть модою, а не розумом.

– Велика кількість умів сама по собі перешкоджає розвитку подій. Коли має здійснитись дещо величне, то тут можуть і повинні бути присутні лише нечисленні.

– Найбільше перешкоджає напруженню наших сил, коли бачимо людей, котрі користуються славою, на яку вони, за нашим переконанням, не заслуговують.

– Чи не приносить, у підсумку, дух протиріччя більшу користь, ніж дух єднання?

– Серед найбільших відкриттів, до яких дійшов останнім часом людський розум, безсумнівно, — мистецтво судити про книги, не прочитавши їх.

– Обачливість в судженнях — ось що слід рекомендувати сьогодні всім і кожному.

– Філософія — це завжди мистецтво аналізу, як би до неї не ставилися.

– Ніщо так не сприяє душевному спокою, як повна відсутність власної думки.

– Коли повирубують всі ліси, ми зможемо, напевно, довго палити книги – доки не виростуть нові дерева.