Дізнайся першим
Останні події та новини з життя KMBS дізнавайтеся у розділі KMBS Live що знаходиться у верхньому правому куті екрану
Відкрити kmbs liveЯк і для багатьох українців, моя нова реальність розпочалася 24 лютого 2022 року. Нову ж сторінку в роботі я перегорнула 25 лютого, коли отримала перший електронний лист від замовника про форс-мажорні обставини й неможливість оплатити вже надані послуги.
Увесь наступний рік (та що соромитися, досі!) я борсалася в професійному морі, то завалюючи себе роботою без часу на обід, то завалюючи дедлайни через неможливість сконцентруватися на завданнях. Я шукала своє місце в цій війні і водночас намагалася пристосуватися до нової реальності, гидкого звуку сирен, непередбачуваності подій й емоційних гойдалок. Часом я читала професійні поради, часом експериментувала, дослухаючись до себе, щоб урешті вийти на сяку-таку стабільність і зберегти власний ресурс.
Кілька днів тому я побувала на лекції про емоційний зв'язок лідера з командою, яку організувала Києво-Могилянська бізнес-школа в межах підготовки до весняного старту МВА-програм, за участі Олександра Зеленюка, Леоніда Колодяжного та Володимира Станчишина. Попри те, що навчальні програми школи спрямовані на засновників і топуправлінців, а на лекції йшлося переважно про взаємини керівника та великої команди, усе ж висновки та поради спікерів виявилися цілком застосовними й до мене, як самозайнятої особи.
Хочу поділитися деякими порадами, озвученими на лекції, до яких я дійшла й практикувала інтуїтивно, а на лекції пересвідчилася в правильності своїх дій.
Будь-яка робота створює відчуття компетентності. Ми не компетентні у війні, а коли у нас немає компетентності, ми відчуваємо себе безпорадними.
Пам'ятаю себе в перші тижні після повномасштабного вторгнення. Спочатку здавалося, що моя звична робота – найбезглуздіша й найнепотрібніша діяльність у світі. Проте перше замовлення ніби повернуло мене до реальності. Далі я бралася за все, особливо волонтерські прохання, щоб відчути свою потрібність і, так, компетентність у новому для українців світі.
Перш за все ми створюємо безпечне місце. Тоді можна зосередитися на тому, що ми робимо, а не на думці, чи дрон не впаде нам на голову.
Після повернення в Київ перше, що я зробила — переставила всі меблі у квартирі й прибрала різноманітні дрібні предмети. Опісля облаштувала в коридорі зручне місце, де можна працювати, виходити в Zoom і навіть за потреби спати під час тривоги.
Відчепіться від команди з дедлайнами й робочими розкладами. Коли починаєте новий проєкт, просто змиріться з тим, що він може зайняти більше часу.
Коли чергова спроба налагодити сякий-такий графік провалилася, я врешті відчепилася від себе, підлаштовуючись під обставини. Якщо була потреба, прокидалася раніше або навпаки засиджувалася довше. А ще навчилася просити про зміну дедлайну, коли бачила, що не встигаю виконати завдання вчасно.
Зрозуміти тривогу — це зрозуміти її причину. Якщо ми боїмося якихось конкретних речей, то починаємо складати план. Саме складання плану може заспокоювати й давати ґрунт під ногами. Це ґрунт відносної безпеки, але ми його приймаємо.
Після початку російських атак на українські енергетичні об'єкти я стала більше перейматися збереженням і доступом до документів, з якими працювала. Щоб зменшити тривожність за цю ділянку роботи, я врешті почала активніше використовувати онлайн-інструменти, щоб мати доступ до моїх робочих файлів за будь-якого розвитку подій.
Феномен Арестовича — це приклад магічного мислення, воно з'являється там, де нема когнітивної інформації, щоб пояснити те, що відбувається. Сьогодні нам потрібне помірне магічне мислення, щоб не відриватися від реальності.
Звичайно, часом я тішу себе думками про те, як розвалиться росія, її керівництво постане перед міжнародним судом, а населення виплачуватиме репарації, поки не відшкодує всі матеріальні збитки, завдані війною. Проте не дозволяю собі довго витати в мріях, повсякчас повертаючись до реальності, а тривожний рюкзак і переноска для котів біля дверей постійно нагадують, що заради перемоги нам ще треба працювати й працювати.
Протягом лекції неодноразово звучала ще одна порада:
Це метафора, для кожної людини вона може мати різне значення — спати в теплому ліжку, смачно їсти в ресторані чи влітку з'їздити на море. Це те, що не дозволяє тривожності здолати вас, те, що дарує сили. Після перемоги ці сили знадобляться на відбудову.
Після більш як чотириста днів від повномасштабного вторгнення я все ще не з'їла свій круасан. Але ставлю собі таке завдання на найближчі місяці, бо всім нам потрібні сили.
Мар'яна Добоні, комунікаційна менеджерка kmbs
Джерело: Speka