[EN] Перший стоїк Родоначальником філософії стоїцизму прийнято вважати Зенона Кітійського (IV–III ст. до н.е.). Основне джерело відомостей про життя й вчення Зенона – праці Діогена Лаертського, з яких відомо, що мислитель народився та тривалий час жив у греко-фінікійському місті Кітія (Кітіон) на Кіпрі, де займався морською торгівлею. Одного разу корабель, на якому він віз вантаж до Пірею, зазнав аварії, і горе-мореплавець, котрому було тоді близько 30 років, потрапив до Афін, де незабаром почав вивчати філософію. А десь у 300 році до н. е. сам став учителем. Заняття проходили недалеко від портика, який афіняни називали «Стоя Пекіле» (в буквальному перекладі – «розписний портик»). Тому численних учнів мислителя стали називати стоїками. Як свідчить Діоген Лаертський, афіняни висловлювали Зенону величезну повагу – вручили йому ключ від міських воріт, удостоїли золотого вінця та мідної статуї. Антигон, видатний полководець, який після смерті Олександра Македонського став правителем Малої Азії, намагався відвідувати заняття Зенона щоразу, коли бував у Афінах. І навіть хотів, щоб той став його особистим наставником. Антигон написав листа філософу, де були таки рядки: «Удачею й славою, як мені здається, я вищий за тебе, але розумом та вихованням нижчий, так само мені бракує досконалого щастя, яким володієш ти. Постарайся бути при мені – ти ж розумієш, що будеш наставником не для мене одного, а для всіх македонян. Хто наставляє царя Македонії й веде його шляхом доброчесності, той і всіх підданих готуватиме до того, щоб стати хорошими людьми. Бо який правитель – такі й піддані.» Мислитель, якому на той час виповнилося 80, відмовився, посилаючись на тілесну неміч, й відправив до правителя двох своїх учнів. Коли вже після смерті Зенона Антигона запитали, що більше всього його вражало у філософі, цар відповів: «Те, що скільки б він не отримував від мене коштовних подарунків, я жодного разу не бачив його ані гордовитим, ані приниженим».  

Для оволодіння науками найшкідливіша річ – це зарозумілість, а найбажаніша – час

  Зенон жив дуже просто. У нього не було ані сім'ї, ані рабів (від рабів він відмовився, бо рабство є порушенням загального закону, що керує світом). Діоген Лаертський писав: «Він був похмурим та їдким, завжди мав напружений вираз обличчя. Був загартований та невибагливий, споживав сиру їжу, а плащ носив тонкий. Уникав багатолюдності й навіть на лаві сидів с краю, щоб не мати сусідів хоча б з одного боку. На прогулянках його супроводжували дві-три особи, не більше. Подеколи навіть збирав мідяки з оточуючих, аби вони, хоча б через скупість, не товпилися навколо.» Не виносив мислитель й багатослівності. Якось його докорили в тому, що промови у філософів занадто короткі. «Ти маєш рацію, – відповів Зенон, – у них навіть слова були б коротшими, будь це можливо». За словами Діогена Лаертського, «промови відшліфовані й безпомилкові філософ порівнював з олександрійськими срібниками; казав, що вони гарні на вигляд й викарбувані, як справжня монета, але ціна їх від цього не вища. Промови ж протилежної якості – грубо рубані - часом вважав вагомішими, ніж тонко виведені». Загалом, мислитель не відрізнявся терпимістю до людських слабостей. «Немає нічого більш непристойного, аніж гординя, а особливо в молодих людях», –- любив говорити він. На запитання, що таке друг, відповідав: «другий я». На думку філософа, для оволодіння науками найшкідливіша річ – це зарозумілість, а найбільш бажана – час. Зенон Кітійський створив основи філософської системи стоїків, яка складається з трьох компонентів: фізики, етики та логіки, серед яких головною є етика.   Світ, логос і фатум Згідно вчення стоїків світ є живою й мислячою істотою, яка являє собою сферичне тіло, що перебуває у нескінченній порожнечі. Весь світ пронизує божественний логос, котрий є як природою тіла-світу, так і загальним законом, що керує його циклічним розвитком. Кожен цикл завершується займанням – все перетворюється на вогонь, а на початку нового циклу логос породжує чотири першооснови світу: вогонь, воду, повітря і землю. Логос у стоїків – це «розпорядник природи» і «творець Всесвіту». Таким чином, долю вони ототожнювали з логосом. За стоїками, «доля – це причинний ланцюг усього сущого або розум, за яким рухається світ… Ніщо, навіть найменші речі, не можуть виникнути інакше, ніж відповідно до долі.»

 

Мета людини – жити у злагоді з природою, а це те ж саме, що жити доброчесно

  Людина нерозривно пов'язана зі світом, а значить – і з природою та з логосом-богом. А всі її проблеми й невдачі – від того, що вона відокремлюється від божественного світу. Як вчив Зенон, «Мета людини – жити у злагоді з природою, а це те ж саме, що жити відповідно до доброчесності. Жити доброчесно - це те ж саме, що жити відповідно до досвіду всього, що відбувається в природі, бо природа – тільки частина цілого. Отже, кінцева мета визначається як життя, в якому ми утримуємося від усього, що заборонено загальним законом, а закон цей – вірний розум, все проникаючий…»   Пристрасті і чесноти Тільки людина, яка досягла стану мудреця, здатна злитися з логосом – стати носієм божественного, – вважали стоїки. Головну ж перешкоду цьому вони вбачали у пристрастях. За Зеноном, пристрасть – це є нерозумний рух душі, що суперечить природі. Стоїки виділяли чотири типи пристрастей: це скорбота, страх, бажання й насолода. Діоген Лаертській наводить такі їх визначення: «Скорбота є нерозумним душевним стисканням (один з її видів – сум'яття, яке не дає бачити все, що є), страх є очікуванням зла (сором – це страх безчестя, боязкість – страх вчинити дію), а бажання – нерозумне збудження (до категорії бажання, зокрема, відноситься й ненависть – застарілий гнів, що очікує можливості прорватися назовні). І, нарешті, насолода – нерозумне прагнення предмету, який лише на вигляд є кращим за інші.» Пристрастям стоїки протиставляли чесноти, яких згідно їхнього вчення є три: це радість, обережність і воля. «Радість – це стан, протилежний насолоді, який являє собою розумне збудження (наприклад, веселість або благодушність), обережність – це протилежність страху, що означає розумне ухилення (мудрий є не лякливим, але обережним), воля ж – антипод бажання, розумне збудження (до волі відносяться доброзичливість, добросердя, приязнь).» Між пристрастю і чеснотою, на думку стоїків, немає нічого середнього, «як палиця буває пряма або крива, так й вчинок – або доброчесний або порочний». Велич духу –- це знання або володіння собою, що дозволяє бути вище за все, що з вами відбувається – як хороше, так і погане.

 

Не в силі добро, а в добрі сила

  Основи розуму У межах свого вчення стоїки розглядають, зокрема, діалектику, називаючи її «чеснотою, яка охоплює собою інші чесноти». Діоген Лаертський писав: «Без вивчення діалектики мудрець не може бути непогрішним у судженнях. Тільки вона дозволяє розрізняти справжнє і хибне, достовірне і двозначне, а без цього неможливі послідовні питання і відповіді. Діалектика для мудреця – засіб показати свою тонкість, проникливість і володіння мистецтвом міркування. Ті ж, хто діалектикою не володіє, впадають у безладність й легковажність».   Цитати, які приписують Зенону Кітійскому: Хто звертається до філософії, відступаючи від насолоди, у тому свідомо жива не тільки вроджена, але й добровільна схильність до благородства. Не в силі добро, а в добрі сила. Два вуха і один язик нам дані для того, щоб більше слухати й менше говорити. Хто вміє вислухати пораду та скористатись нею, більше заслуговує на похвалу, ніж той, хто все обмірковує сам. Останній відрізняється лише своїм розумінням, а перший, що вміє слухати, ще й поведінкою. Душа – це тепле дихання, яке робить нас живими та нами рухає.