[EN] Люди створені не тільки зі слів, – стверджує історик музики, ентузіаст джазу і колишній аспірант філософії Тед Джоя. Він написав книгу «Музика: підривна історія» (Music: A Subversive History, 2019). Його ідеї дуже близькі професорці Ролз. Вона міркує так: якщо вона може викладати й працювати зі складними філософськими системами без робочого «мисленнєвого ока», то можливо, образи й не є такими вже важливими для міркувань, як нам здається? Христина Ролз спеціалізується на філософії Баруха Спінози і вважає, що він міг би погодитися з нею: раціональні ідеї мають власні закони. Христині Ролз складно писати, дотримуючись граматичних правил, але вона здатна ідентифікувати звуки практично будь-якої мови, навіть якщо не запам’ятовує слова. Експерти з пам’яті кажуть, що поєднання музики і слів може поліпшити запам’ятовування інформації. Професорка Ролз не може займатися вищою математикою, але саме музика допомогла їй вивчити етику Спінози – як вона каже, одну з найскладніших логічних систем, розроблених у західній філософії. Цікаво те, що Христина Ролз може грати на фортепіано на слух, але не спроможна читати ноти. Тому за її навчання не беруться музичні педагоги: для них це є непереборною перешкодою. Професорка розмірковує над тим, звідки походить надмірне тяжіння людини до позначень. Напевно, корені цього сягають Піфагора, який шукав способу «заморозити» музику та звуки: виміряти й «перекласти» їх символічною мовою. Разом із дотиком, одним із перших органів чуття розвивається слух – задовго до зору чи запаху. Навіть в утробі матері ми чуємо її серцебиття і голос. Спочатку усі звуки ніжні, приглушені, а коли народжуємося, вони стають гострішими. Деякі духовні традиції навіть стверджують, що ми почуємо найдосконалішу музику, коли помремо. Можливо, звук і ритм є настільки універсальними силами, тому що вони є одним із основних людьких переживань.  

Нам здається, що єдиний спосіб виміряти досвід іншого – це мова, логічні міркування та, можливо, технології. Але насправді це не єдині доступні способи

  Спіноза поєднував силу уяви з силою раціональних ідей. Разом вони створюють те, що ми могли б назвати різновидом музики – щось, що перевершує будь-який наратив чи формальне використання мови. А Христина Ролз думає, що музика та звук можуть підсилити глибоке мислення та рефлексивність. Ще важливіше, вони можуть бути відчутними. Наприклад, як зазначає Джоя, спів вивільняє окситоцин, а це створює відчуття єдності з оточуючими. Цей – чуттєвий – рівень знань може бути проблемою для тих, хто віддає перевагу вимірюванню та відстеженню. Ви не можете відчути те, що відчуває інший. Зазвичай нам здається, що єдиний спосіб виміряти досвід іншого – це мова, логічні міркування та, можливо, технології. Але насправді це не єдині доступні способи. Звук і ритм дуже тісно пов’язані з нашим самопочуттям. У своїй книзі «Дихання» (Breath, 2020), Джеймс Нестор пише, що сучасна наука починає знаходити підтвердження ефективності стародавніх дихальних практик Сходу. Вони мають специфічний ритм: 5,5-секундні вдихи і 5,5 секундні видихи, що дає 5,5 вдихів за хвилину. На основі такого самого ритму побудовані деякі мантри та молитви. Нестор зазначає, що японська, африканська, гавайська, індіанська, буддистська, даоська, християнська культури і релігії якимось чином розробили однакові техніки молитви, що вимагають однакових схем дихання. Ідея гармонії та ритму була предметом пильної уваги багатьох філософів. У III книзі «Держави» Платон розрізняє поняття мови, з одного боку, та поняття гармонії та ритму – з іншого. І використовує і те, й інше, щоб краще сформулювати значення людської душі. Він стверджував, що в усьому є ритм, витонченість і гармонія: у будь-якому виді виробництва, у природі, тварині, у служінні громаді. Платон розумів, що музика і звук мають силу змінювати людей і викликати глибокі емоції; він прагнув, аби великі поети та співці створювали одні ритми та звуки для часів війни, а інші – для часів миру. Музика може мати цілющий ефект. Нейропсихолог Олівер Сакс вивчав вплив музики та звуку, маючи намір відродити втрачені спогади своїх пацієнтів. У «Музикофілії» (2007) Сакс пише, що музична терапія у випадку деменції є можливою, оскільки музичне сприйняття, музична чутливість, музична емоція та музична пам’ять можуть виживати ще тривалий час після зникнення інших форм пам’яті. Музика правильного типу може допомагати орієнтувати та «якорити» пацієнтів, коли ніщо інше вже не допомагає.  

Кожен великий технологічний зсув змінює спосіб, у який співають люди

  Цілющі властивості музики можуть стосуватися навіть людського тіла. Нейрохірург Берні Зігель вмикав музику в операційній і шепотів на вухо пацієнту, який вже перебував під дією анестезії, прохання розслабитися й, за можливості, кровоточити трохи менше під час операції. Це звучить абсолютно ненауково, але, на подив колег, працювало: пацієнти одужували за коротший час, а крові під час операції було значно менше, ніж зазвичай. Упродовж пандемії стало помітно, наскільки нам потрібні улюблені звуки: звуки, що заспокоюють, які зціляють; звуки друзів та родини; звуки домашніх тварин та природи. Звук здатен стимулювати інші органи чуття, провокувати образи та відчуття певних ароматів або кольорів (феномен, відомий у психології як синестезія – коли відчуття одного органу чуття провокує відчуття в іншому органі). Джоя пише: «Кожен великий технологічний зсув змінює спосіб, у який співають люди». На його думку, у найближчому майбутньому, якщо не станеться чогось неочікуванного, музика зможе значно розширити нашу персональну автономію та свободу. Джерело: A philosophy of sound